Шлюбний Договір

На теперішній час, шлюбний договір не є новелою в сімейному законодавстві, але відноситься до тих інститутів, які в нашому суспільстві сприймаються достатньо емоційно. Взагалі спори ведуться в плоскості двох концепцій - «шлюб-кохання» та «шлюб-розрахунок», де кожна пара вибирає для себе одну з концепцій, але протягом сумісного подружнього життя вона може змінюватися.

Закордоном, укладення шлюбних договорів отримало найбільш розповсюдження серед суспільства та має вже довголітню і позитивну практику. Якщо розглядати укладення шлюбного договору та практику застосування і відношення до нього нашого суспільства, можна виділити як негативні моменти так і позитивні моменти щодо цього:

До негативних моментів можна віднести:

  • Укладення шлюбного договору, який повинен забезпечити права і обов’язки сторін в шлюбі, підриває довіру, яка повинна бути між особами, які вступають в шлюбні відносини;
  • Шлюбний договір позиціонує подружжя як незалежних суб’єктів, маючих особисті інтереси, тому він підриває, певним чином, ідею партнерства, довіри і спільності, які необхідні для успішного шлюбу;
  • Якщо в шлюбному договорі визначається певна поведінка сторін в шлюбі, то подружжя може відчути, що вони діють під примусом, згідно договору, а не добровільно виконують свої подружні обов’язки, так як кохають один одного;
  • Шлюбний договір ставить акцент на засобах вирішення проблем, які можуть виникнути у майбутньому, що може негативно вплинути на загальний клімат їх відносин;

До позитивних моментів можна віднести:

  • Відкрите обговорювання основних аспектів майбутнього подружнього життя, дає можливість подружжю чітко визначити свої сподівання від шлюбу, що сприяє уникненню серйозних проблем у майбутньому;
  • Шлюбний договір може значно допомогти особам, які повторно укладають шлюб, так як в цьому випадку, сторонам необхідно визначити свої зобов’язання по відношенню до дітей від першого шлюбу, а також колишнього чоловіка/жінки;
  • Укладення письмового договору, створює більш міцні емоційні зв’язки, так як настроює сторони на серйозні і відповідальні стосунки;
  • Якщо шлюб, закінчується його розірванням, то процедура розлучення відбувається значно легше, так як сторони вже обговорили найбільш істотні умови відносно майна, спільного утримання, тощо, що дозволяє зменшити напругу і стрес, невід’ємно зв’язаний з розірванням подружніх стосунків і розпадом родини.

Таким чином, подружжя, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі або ті особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають оцінити всі «за» і «проти» укладання ними шлюбного контракту і вирішити для себе не тільки момент і факт його укладення, а й, права, обов’язки та інші умови, які вони хочуть бачити у договорі, а тим самим, в їх подружньому житті. З обговоренням та укладенням шлюбного договору, вищезазначені особи можуть звернутися до нотаріуса, який не тільки посвідчить такий договір, а й допоможе з його укладенням сторонами.

Тепер ми обговоримо особливості шлюбного договору, які мають знати сторони при укладенні цього договору.

По-перше, згідно статті 92 Сімейного Кодексу України (далі СК України) шлюбний договір можуть укладати особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжя. Зазначу, що це не стосується осіб проживаючих однією сім’єю без реєстрації шлюбу, тобто, які знаходяться у фактичних шлюбних відносинах. Вказані особи мають право вирішувати свої майнові відносини шляхом укладення інших договорів, представлених СК України та Цивільному Кодексі України, крім укладення між ними шлюбного договору. Види таких договорів, а також умови, порядок їх укладення – це окрема тема, яку ми не будемо розглядати в рамках шлюбного договору.

По-друге, коли, зазначені в статті 92 Сімейного Кодексу України, особи, прийняли рішення про укладення шлюбного договору, вони мають визначитися з терміном виконання умов договору, моменту виникнення прав і обов’язків, тощо. Таким чином, шлюбний договір, може бути як строковим, так і безстроковим. Одразу зазначу, що шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрацію шлюбу, якщо шлюбний договір, укладений подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. Також у ньому може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. І взагалі, строк дії шлюбного договору може й зовсім не визначатися, бо це не є основною умовою цього договору. Так, наприклад, сторони можуть передбачити права і обов’язки подружжя на термін існування шлюбу та окремі права і обов’язки у разі його припинення. Сторони можуть також передбачити права і обов’язки при настанні якихось обставин або юридично - значимих фактів. Наприклад: «Якщо подружжя придбають на підставі договору купівлі-продажу рухоме/нерухоме майно, то..», «якщо у подружжя народиться дитина, то…», тощо.

По-третє, це умови шлюбного договору, права і обов’язки, які сторони визначають самостійно, але керуючись вимогами і засадами СК України. Таким чином, перед тим, як визначатися з умовами договору, сторони повинні знати, що шлюбний договір не може регулювати:

  • особисті відносини між подружжям та особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо;
  • зменшувати обсяг прав дитини, які встановлюються СК України;
  • ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Мається на увазі, що за шлюбним договором, не може передаватися (набуватися) одним з подружжя все нерухоме майно, а другому тільки рухоме майно, яке має незначну вартість. Але сторони можуть передбачити нерівні частки у майні, відступивши від вимоги Цивільного Кодексу щодо рівності часток або набуття одним з них нерухомого майна більшої вартості, натомість як другий набуватиме нерухоме майно меншої вартості;
  • умови шлюбного договору, які є вкрай обтяжливими для одного з подружжя, що ставлять його у край невигідне становище або всю родину. Але, це суб’єктивний момент, бо умови договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім’ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої;
  • договір не може укладатися з одним пунктом, в якому передбачається перехід права власності на річ від одного з подружжя до другого. Для цього існують інші види договорів: дарування, купівля-продаж, тощо. Шлюбний договір тим і відрізняється, що в ньому в обов’язковому порядку повинен бути встановлений правовий режим майбутнього майна або визначають правовий режим вже існуючого в них майна.
  • неприпустимі умови, де обмежується право- та дієздатність чоловіка/дружини (наприклад: забороняється звертатися до суду, заповідати, вчиняти правочини, тощо)

Розглянемо умови шлюбного договору, права і обов’язки, які не мають ніякої сенсу, для включення їх у зміст цього договору, а саме:

  • майно, що набуте подружжям за час шлюбу подружжям - є їх спільною сумісною власністю;
  • майно набуте кожним з подружжям до реєстрації шлюбу - є їх особистою власністю
  • майно набуте кожним з подружжя у шлюбі за договором дарування або у порядку спадкування - є їх особистою власністю;
  • майно набуте за кошти, які належали кожному з подружжя до реєстрації шлюбу, тобто особисті кошти - є їх особистою власністю.
  • житло, набуте подружжям за час шлюбу внаслідок його приватизації у відповідності до норм спеціальних законів - є їх особистою власністю.

Зазначені умови містяться в статті 57 СК України і будуть повторювати зазначену статтю, що в договорі є зайвим і не має значення для врегулювання майнових прав подружжям. Реальні значення мають лише ті умови, які включають правила, що відрізняються від норм сімейного законодавства, а саме цієї статті.

Наведемо ті умови, які мають значення для подружжя при укладенні шлюбного договору і на які, вони мають звернути увагу при їх обговорюванні та укладанні шлюбного договору:

  • нерухоме/рухоме майно, яке належало подружжю до реєстрації шлюбу і було їх особистою власністю кожного, після реєстрації шлюбу переходить у спільну сумісну власність;
  • нерухоме/рухоме майно, яке за час шлюбу, буде набуте одним із подружжя у дар чи/або порядку спадкування – буде вважатися їх спільною сумісною власністю;
  • можна передбачити й спільну часткову власність на майно, наприклад, нерухоме майно , що належить одному із подружжя на праві особистої власності, після реєстрації шлюбу переходить у режим спільної часткової власності. При цьому, частки у спільній частковій власності подружжя необов’язково повинні бути рівними.
  • визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною особистою власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
  • визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
  • визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
  • встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
  • домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
  • надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
  • розподіл сімейного бюджету між подружжям та витрати на сімейні потреби, в тому числі статті його поповнення і статті витрат;
  • будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Після того, як сторони визначилися з умовами шлюбного договору, у них постане питання щодо відповідальності за порушення одним з них цих умов договору. За домовленістю сторін, це муже бути, будь-яка відповідальність, що не суперечить законодавству. Наприклад, якщо хтось із подружжя порушує умови шлюбного договору, то в майбутньому він/вона не може претендувати на отримання в спільну або часткову власність певного майна. Також, вони можуть пов’язати питання відповідальності з майбутнім розділом майна і зафіксувати це в шлюбному договорі. Таким чином, чоловік/дружина, який порушив умови шлюбного договору, отримає меншу частину в спільному майні подружжя або взагалі не отримає, тощо. Але для того, щоб покласти відповідальність на чоловіка/дружину за порушення умов шлюбного договору, необхідно з’ясувати важливі фактори відповідальності: противоправна поведінка, наявність вини та шкоди, заподіяної в процесі противоправної поведінки, і причинний зв'язок між противоправною поведінкою і шкодою. Вбачається мені, що сторона, яка порушила умови шлюбного договору, не одразу, а то і зовсім не буде визнавати вищевказані фактори, тобто свою вину. У зв’язку з чим, при з’ясуванні питання покладення відповідальності за порушення умов шлюбного договору одним із подружжя, сторонам не уникнути спору в суді. Таким чином, у разі винесення рішення судом щодо встановлення вини у порушенні умов шлюбного договору одним із подружжя, відповідальність за це буде покладатися на нього у відповідності з умовами цього договору.

Наприкінці, розповім про зміну, розірвання та відмову від шлюбного договору. Зміна та доповнення умов шлюбного договору муже бути внесена сторонами у будь-який момент, про що укладається відповідна Угода та нотаріально посвідчується і є невід’ємним додатком до основного договору (шлюбного договору). Треба зазначити, що не допускається тільки одностороння зміна чи/або доповнення умов шлюбного договору. Але на вимогу одного з подружжя така зміна (крім доповнення) може мати місце лише за рішенням суду. Стаття 102 СК України зазначає, що: « на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.» З цим питанням теж ясно, але сімейне законодавство не передбачає розірвання шлюбного договору за спільною домовленістю сторін. Таким чином, вважаю, що при спільній домовленості сторін щодо розірвання шлюбного договору слід керуватися загальними засадами цивільного законодавства, а саме ст. 651 ЦК України, в якій зазначається, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, у зв’язку з чим укладається Угода про розірвання шлюбного договору і нотаріально посвідчується. Згідно ст. 101 СК України, існує поняття «права на відмову від шлюбного договору», де зазначається, що одностороння відмова від нього не допускається, але спільно подружжя може звернутися до нотаріуса, подавши заяву про відмову від шлюбного договору, у зв’язку з чим права та обов’язки за цим договором припиняються у подружжя з моменту (у день) подачі такої заяви.

Шлюбний договір укладається в трьох примірниках, один з яких залишається у нотаріуса, що посвідчив такий договір, а інші примірники видаються сторонам.

Таким чином, отримавши повну інформацію про умови укладання шлюбного договору, ураховуючи його переваги та негативні моменти – чоловік і жінка вирішують самостійно, як вони бажають врегулювати свої шлюбні та майнові відносини, шляхом укладання шлюбного договору або усною домовленістю, яка ґрунтується тільки на довірі подружжя.

→ Публікації